|
|
 Вуз особливого призначення
Директор Тернопільської філії Європейського університету Михайло ЛУЧКО:
«Мрію про час, коли у дипломі випускника зазначатиметься прізвище професора, школу якого він пройшов»
______________________________________________________________________
Ми хочемо жити, як у Європі – отримувати достойну зарплатню за свою працю, якісну медичну допомогу, вільно подорожувати світом… Цей перелік можна продовжити – якщо не до безкінечності, то принаймні на кількадесят таких бажань. Мабуть, ще довго чекати їх втілення. Але головне – навчати по-європейському молодь – у нас уже вміють.
Не вірите? Тоді завітайте у Тернопільську філію Європейського університету. Усе тут – і потужна матеріально-технічна база, і висока якість освітніх послуг, і навіть дипломи – європейського зразка.
Цей вищий учбовий заклад, якщо можна так висловитись, давно виріс з провінційних штанців. Його знають не лише в Україні, а й за її межами. А ще у тутешніх стінах панує якась особливо затишна атмосфера.
– У нас не великий вуз, де студент губиться, а компактний, я б навіть сказав – родинний. Буває, приходять до нас навчатись, а згодом, дивись, брат чи сестра поступають, – розповідає директор Тернопільської філії Європейського університету, доктор економічних наук, професор Михайло ЛУЧКО.
Оцим чуттям єдиної родини він надзвичайно дорожить. Про те, а також чим живе вуз сьогодні і що його чекає в майбутньому, – в інтерв’ю для “Свободи”.
– Михайле Романовичу, рік, що минув, простим не був. А яким він видався для вашого університету?
– Сказати, що все минуло безхмарно, було б неправильно. Прикро, але знайшлись люди, які чомусь понад усе прагнули нашкодити нам у професійній діяльності. І за останній час ми сповна відчули на собі всі “принади” освітнього рейдерства. Бо як ще назвати замовні перевірки, газетні публікації про те, що наш заклад нібито закрили? Вигадки ці не мали жодних підстав, що підтвердила державна інспекція контролю за діяльністю вузів. До неї увійшли кращі кадри професорсько-викладацького складу Національного університету "Львівська політехніка". Більше того, по від’їзді вони зазначили: рівень знань наших студентів не поступається тому, що й у їхньому університеті.
– Це висока оцінка.
– Авжеж, але ми завжди й слідували таким високим стандартам. Тернопільська філія Європейського університету – одна з 25 філій найбільшого приватного вищого навчального закладу України. Ми відкрились у 2001-му і за цей невеликий проміжок часу встигли зробити стільки, на що іншим вузам інколи потрібно десятки років.
– Знаю, що сьогодні ваш вуз – єдиний у нашому місті серед приватних, що має найвищий – четвертий – рівень акредитації.
– А ще Європейський університет включений до державного реєстру університетів ЮНЕСКО. І студенти отримують, окрім диплома державного зразка, ще один, який засвідчує цей високий статус. До речі, у всьому світі тільки після появи у реєстрі ЮНЕСКО вуз може претендувати на статус “університету”. Ця процедура кропітка, проте результат говорить сам за себе.
– Існує думка, що навчатися в приватному вузі набагато простіше, ніж в державному.
– Багато провідних університетів світу мають статус недержавних. Програми і методи навчання у таких вузів, як правило, більш передові, сучасніші. І наш університет також дає своїм випускникам високий рівень знань, готує їх до майбутньої професії морально, психологічно й інтелектуально. А чи простіше навчатись? Мабуть, що так, адже у нас – невеликі групи, максимум по двадцятеро студентів. Завдяки цьому можна знайти індивідуальний підхід до кожного.
– Зараз у багатьох людей думки “крутяться” довкола фінансової і економічної кризи. З огляду на це, чи будуть потрібні на ринку праці ваші випускники?
– Талант керівника у тому, щоб бачити за два-три повороти наперед. Належить продумати свої дії так, аби, образно кажучи, бути готовим до весни швидше, ніж вона прийде. Тому в своїй освітній діяльності обов’язково прогнозуємо, які саме фахівці, попри всі кризи, будуть потрібні країні через п'ять років.
– У такому випадку зі скількох спеціальностей навчаєте сьогодні студентів?
–. Із чотирьох: менеджмент організацій; економіка підприємства; облік і аудит; інформаційні та управляючі системи і технології. Однак сьогодні готувати “чистого“ спеціаліста недалекоглядно. Тому, скажімо, на спеціальності "менеджмент" є кілька розгалужень – наприклад, менеджмент охорони здоров'я, а також у співпраці із ВАТ "Зелене господарство" ввели спеціальність "менеджер зеленого господарства". Плануємо готувати менеджерів й для архітектурного бізнесу, маємо домовленості із корпорацією “Тернокорс”. Крім того, наші студенти після закінчення вузу добре володіють англійською мовою..
– У вас є і денна, і заочна форми навчання?
– Так. Загалом у вузі навчається 1100 студентів.
– Чи всі знаходять роботу?
– Не всі, але випускників, які влаштовуються за фахом, у нас переважна більшість. Це легко відслідкувати. Не знайшовши місця праці, молоді люди приходять в університет за необхідними для біржі довідками. І таких щороку всього 10-15 відсотків. Я вважаю, що це заслуга всього колективу. У нас діє гасло – учись, працюючи. Навчальні плани ми побудували так, що вже з першого курсу студенти мають можливість працювати. До речі, практику наші вихованці проходять на багатьох провідних підприємствах та організаціях у Тернополі. Це для них шанс “зачепитись”, яким багато хто вже скористався.
– Романе Михайловичу, не можу не спитати, що ви вважаєте головним у справі підготовки спеціаліста?
– Мабуть, не що, а кого... Найголовніше – люди. У нас працює більше 70-ти викладачів, з них понад 85 відсотків мають наукові ступені кандидатів, докторів наук, професорів. Працюють наукові школи та школи професійної майстерності Олександра Устенка, Мирослава Остап’юка, Миколи Стрішенця, Богдана Лановика, Г. Оганяна…
– … школа професора Михайла Лучка.
– Це справді так (сміється – авт.). А взагалі, я мрію про той час, коли у дипломі випускника зазначатиметься не тільки назва вищого учбового закладу і здобута спеціальність, а й прізвище професора, школу якого він пройшов. Як у кращих університетах Європи. І це стане найкращою характеристикою молодому спеціалістові й водночас вимагатиме великої відповідальності викладачів.
– Що заважає таким змінам?
– Стереотипи мислення. В освіті має з’явитися нове покоління менеджерів, тоді цей механізм запрацює ефективніше, бо сьогодні він скрипить, як іржаве колесо. Погляньмо хоча б на експеримент із зовнішнім незалежним оцінюванням. Приємно, звичайно, що до вузу приходять студенти, які показали високий рівень знань, бо конкурс у нас – традиційно високий. Проте дуже багато моментів цей експеримент не враховує. Скажімо, коли дитина не вступає до вузу, то залишається "за бортом" освіти, практично на вулиці. Звідси і ріст підліткової злочинності, наркоманії… Крім того, Ейнштейни в 17 років не проявляються. Дехто може показати себе на другому чи навіть четвертому курсі. Тому, будучи загалом прихильником зовнішнього незалежного оцінювання, я вважаю, що воно потребує суттєвого доопрацювання.
– Михайле Романовичу, переконана, що у дні вашої студентської молодості доводилося, як іноді і нам, чути сакраментальне: "Не та тепер молодь пішла..." Скажіть, нинішня молодь справді "не та"?
– Повірте мені, що ці слова почують студенти і через 10, і через 20 років. Така логіка життя. Але якби молодь не ставала кращою за нас, то у світі не було б прогресу. Студентами університету я задоволений, кращі з них навчаються в магістратурі у Києві. А ще маємо тісні зв’язки багатьма вузами і в Європі – у Польщі, Чехії, Угорщині…
– Доводилося бачити, як обладнані деякі закордонні університети. Хотілося б, щоб іноземці колись позаздрили нам. Яким ви бачите університет у перспективі, наприклад через двадцять п’ять років?
– Не тільки потужним навчально-науковим комплексом, а й духовно-культурним центром Тернопілля. Інтелектуальний і духовний потенціал для цього в нас є. Треба тільки дати можливість кожному розкритися – лише вільні, розкуті люди здатні творити.
17 лютого 2010р.
Свобода №3
Тоня БРИК.
Михайло Лучко: «Тернопільська філія Європейського університету - осередок Європи у Тернополі»
У той час, коли політики та владоможці розповідають нам, як будемо іти до Європи, Європа уже давно прийшла до нашого міста. Не вірите? Тоді завітайте до Тернопільської філії Європейського університету. Усе тут— і потужна матеріально-технічна база, і висока якість освітніх послуг, і навіть дипломи — європейського зразка.
Якщо дотримуватися аналогії з відомою народною мудрістю, яка вчить "готувати сани влітку", то приглядатися до вузу, у якому вони гризтимуть граніт науки, майбутнім абітурієнтам варто ще взимку. Тож нині, підбиваючи підсумки року, що минає, розмовляємо із директором Тернопільської філії Європейського університету, доктором економічних наук, професором Михайлом Лучком.
— Михайле Романовичу, рік, що минає, всі одноголосно називають важким, кризовим. А яким він видався для вас та очолюваного вами закладу?
— Яким би важким рік не був, ми його прожили, і прожили гідно. Озирнувшись назад, можна сміливо сказати, що 2009-ий рік прожитий недарма. Цей рік був насичений подіями, напруженою працею, глибоким змістом та звершеннями. Він подарував нам радість зустрічей і відкриттів, перемог і досягнень, професійний і життєвий досвід.
На жаль, не обійшлося й без "ложки дьогтю": ми відчули на собі намагання певних вузів чи, точніше, окремих особистостей нашкодити нам у нашій професійній діяльності. Замовні перевірки, що проводилися у вузі, газетні публікації про те, що наш заклад нібито закрили, інакше, ніж освітнім рейдерством, не назвеш. Проте ми з честю вийшли зі всіх випробувань: державна інспекція контролю за діяльністю вузів, яка проводила у нас перевірку, підтвердила високу якість наших освітніх послуг і спроможність вузу випускати фахівців. Понад два десятки інспекторів — кращі кадри професорсько-викладацького складу Національного університету "Львівська політехніка" — зазначили, що рівень знань наших студентів не поступається тому, що й у їхньому університеті. Це приємно, і це і стало найбільш знаковою для нас подією. Як кажуть — не було б щастя, та нещастя допомогло... •
— Нині у Тернополі — понад десяток вищих навчальних закладів... Чи не затісно їм усім на тернопільських теренах і що на їх фоні вирізняє Тернопільську філію Європейського університету?
— Я не вважаю, що затісно. Звичайно, багато розмов про те, що Україні не потрібна така велика кількість інститутів та університетів, яка є у нас нині. Проте порівняймо: скажімо, у Франції й справді менше вузів, аніж у нас, але врахуйте той факт, що у їх найстарішому та найзнаменитішому університеті — Сорбонні — навчаються 160 тисяч (!) студентів. Чи є в Україні вуз, у якому навчається стільки студентів? Ні, нема: для цього потрібно, як мінімум, ЗО наших вузів. Тому треба говорити не про кількість вищих навчальних закладів, а про якість підготовки фахівців, яких вони випускають.
Тернопільська філія Європейського університету — одна із 25-ти філій найбільшого приватного вищого навчального закладу України — створена в 2001 році, і за такий короткий як для навчального закладу проміжок часу встигла здобути добру славу: нині у нас одержують ґрунтовні знання понад 1100 студентів. Наразі це єдиний у Тернополі приватний вуз, сертифікований та акредитований за найвищим — четвертим — рівнем акредитації і видає два дипломи: диплом державного зразка і диплом університету, що включений до реєстру університетів ЮНЕСКО. До слова, світова освітня практика говорить про те, що лише вузи, які включені до реєстру університетів ЮНЕСКО, визнаються у всьому світі саме як університети. Той факт, що наш заклад є у цьому реєстрі, свідчить уже багато про що.
— Які факультети та спеціальності, що пропонує ваш вуз, найпопулярніші серед абітурієнтів?,
— У вузі ведеться підготовка фахівців за спеціальностями: менеджмент організацій; економіка підприємства; облік і аудит; інформаційні та управляючі системи і технології. Нині на спеціальності "менеджмент" є кілька розгалужень —наприклад, менеджмент охорони здоров'я, а також у співпраці із ВАТ "Зелене господарство"введено спеціальність "менеджер зеленого господарства".
Свою концепцію освітньої діяльності наш вуз побудував таким чином, щоб дивитися уперед — фахівці якої саме галузі будуть потрібні країні через п'ять років. Адже нині неможливо готувати спеціаліста і не думати про те, буде він затребуваний на ринку праці чи ні. Вуз повинен "бачити" це наперед, тож у такому ключі ми й працюємо, йдучи в ногу з часом.
— Окрім того, не можна не відзначити і той факт, що випускники вашого навчального закладу після завершення навчання без роботи не сидять...
— І не лише після завершення, а й під час навчання! Працевлаштування випускників і навіть студентів — ще один козир нашого закладу. Річ утім, що у вузі діє гасло "Вчись, працюючи". Починаючи з першого курсу, наші студенти мають нагоду працевлаштуватися за спеціальністю. Ми створюємо для них такі умови: вуз співпрацює із кадровими агенціями, які пропонують нам кращі вакансії, окрім того, уклали угоди про співпрацю з багатьма підприємствами та організаціями міста, аудиторськими фірмами, страховими компаніями, банками і т.д...
— Ось уже два роки поспіль єдиною "перепусткою" до вищих навчальних закладів для студентів є сертифікат із відповідними результатами ЗНО. Як позначилося це на вашій вступній кампанії?
Ми як набирали певну кількість студентів,так і набираємо. Конкурс, а він у нас традиційно високий, не змінився, вступний бал ми не піднімали, не завищували. Приємно, звичайно, щодо вузу приходять студенти, які показали високий рівень знань під час зовнішнього незалежного оцінювання. Проте саме ЗНО у своєму нинішньому варіанті не враховує дуже багато факторів. Скажімо, соціальний фактор. Не вступивши після закінчення школи до вузу, людина залишається "за бортом" освіти, практично на вулиці. Звідси і ріст підліткової злочинності, наркоманії і т.д. окрім того, як на мене, слід врахувати й те, що не всі школярі у 17 років проявляють себе як майбутні Ейнштейни. Дехто може себе проявити аж на третьому чи четвертому курсі навчання, а ми відразу ставимо штучний бар'єр і не приймаємо абітурієнта у вуз... Тому, будучи загалом прихильником зовнішнього незалежного оцінювання, я вважаю, що воно потребує суттєвого доопрацювання.
— І, щоб не завершувати на мінорній ноті, ваші новорічні побажання нашим читачам...
— Напередодні Нового року прийнято загадувати бажання і вірити, що вони обов’язково здійсняться. Від усієї душі зичу Вам великого людського щастя, міцного здоров'я, добра й радості, вірних друзів та близьких людей поруч. Нехай прийдешній рік виправдає ваші надії і прагнення, принесе достаток і добробут вашим сім’ям. Нехай панують у ваших домівках мир,взаєморозуміння й любов. З Новим Роком та Різдвом Христовим!
№51 30 грудня 2009
Нова тернопільська газета
Оля САГАЛЬ
Олександр Устенко:
"Не старіють душою ветерани"
Наприкінці минулого тижня Олександр Андрійович Устенко відсвяткував свій 78-й день народження. Незважаючи на поважний вік, він не звичний пенсіонер. Продовжує активно працювати, до його порад прислуховуються відомі і авторитетні в краї люди. Про нього добре слово мовить не один студент та працівник національного економічного університету. Про його віхи, відомі і невідомі, сьогодні і спробує розповісти "Номер один".
Рекордсмен СРСР з бігу
- Дитинство пройшло, - почав розмову Олександр Андрійович, - важко, але, разом з тим, весело. Сім'я постійно переїздила. Спершу з Вінниці до Харкова, де батько навчався та працював, згодом у Луганськ. Коли розпочалася війна, то нашу сім'ю евакуювали у Казахстан. Після звільнення України від німців у 1944 році сім'я повернулася в Луганськ. Війна для мене- найбільший дитячий спомин.
- Чим запам’яталися шкільні роки?
- Тоді школи були оригінальні. Дітей навчали у чоловічих та жіночих школах.Закінчував я чоловічу школув Проскурові (нині Хмельницький - авт.). Щодошкільних предметів, то найбільше подобалися гуманітарного спрямування. Томуне випадково далі пішовнавчатися на юрфак. Поприте, найбільше в юнацькі роки любив спорт, якому віддавав левову частку часу.
- В яких видах спортудосягли найбільших результатів?
Після відомого турнемосковського "Динамо" поВеликобританії марив футболом. Футбол із 6 класустав для мене меккого. Напустирі організувалася команда з місцевих хлопців, іколи ми підросли, то сталиграти краще за Хмельницьке "Динамо". Був такий цікавий епізод. З Ленінградадо Проскурова приїхав тренувати місцевих динамів-ців заслужений майстер спорту Сердюков. Він побачив нашу дворову команду і. вісім неповнолітніх чоловік забрав до себе. У ній опинився і 16-річний Устенко. Через мій великий зріст (182 см,70 кг ваги) отримав футбольне прізвисько "Довгий". Грав на позиції 10-го номера - лівого інсайда. Щоправда, довго там не пограв.
Лікарі забороняли мені грати у професійний футбол, бо завжди хворів ангіною. Грав підпільно, а це не завжди виходило. Одного разу треба було вирізати гланди, бо почалися сердечні болячки, задишка…Мене поклали у київську клініку. Якраз обхід робив сам академік Строжеско, ім'я якого нині носить клініка. Він приклав вухо до серця, хвилину прослухав і поставив діагноз: "Вирізати гланди - і буде бігати, як кінь".
- Окрім футболу, були досягнення і в інших спортивних дисциплінах?
- Був чемпіоном Хмельницької області в бігу на 100та 200 метрів. Згодом, колипоступив до Київського університету, став чемпіономКиєва в бігу на 100 м. Підчас навчання в столиці стався випадок, який я з приємністю згадую й донині. Підчас першого ж футбольногоматчу за університет у гріпроти дубля київського "Динамо", яка, до речі, завершилася результативною ничиєю 3:3, суперники менірозбили голову. Мене забрала швидка. Але ось що цікаво. На стадіоні була групатренерів з легкої атлетики.Футбол тоді помітно відрізнявся від нинішнього. Він був більш позиційним, а тому значно виділялися футболісти, які швидко бігали, відповідно виривалися вперед та забивали голи. Я стометрівку пробігав за 11 секунд. Тоді мене запримітила Катерина Адаменко, мама майбутньої "зірки" радянського футболу Олега Блохіна. Вона вмовляла мене кидати футбол і переходити в легку атлетику. Я ЇЇ послухав і незадовго в університеті був номером один на спринтерських дистанціях. Окрім того, встановив у шведській естафеті (100, 200, 400, 800 м) рекорд Союзу. Ми з Адаменко довгий час підтримували дружні стосунки. Як у неї народився син Олег, то коли йому виповнилося три рочки, я прийшов до нього на день народження і подарував м'яча, на якому написав: "Будеш футболістом".
- Спорт дав свій відбиток у літніх роках?
Великі навантаження безслідно не зникають. Чотири роки тому змушений був встановити на обидві ноги титаномагнієві імплантати. Перенавантаження на опорні кістки дають про себе знати у літньому віці.
- Навчання в університеті чимось особливим відрізнялося від теперішнього?
- Якщо донедавна студенти їздили у будзагони, то в часи моєї буремної молодості студенти власними силами відбудовували університет, адже то був лише1949 рік. Вдень працювали на відбудові, а ввечері навчалися (з 20.00 до 23.00).
Один день був ректором педінституту
- Першим робочим місцем стало?..
...Прокурорське. Після навчання за направленням поїхав працювати у прокуратуру Дрогобицької області. Згодом був набір у вузи. Так я пішов працювати у Дрогобицький педінститут. А далі по науковій стежці працював усі 50 років. Через конфлікт (очолював партійний комітет вузу) на ідеологічній основі з міськкомом партії змушений був піти з партійної посади. В Києві про це дізналися і вприказному порядку направили мене ректором до Івано-Франківська. Так, у віці36 років змушений був приступити до ректорської роботи. Тоді був наймолодшим ректором усього Радянського Союзу. Вже згодом підрахував, що за 31рік ректорства пережив 11 міністрів освіти і 12 перших секретарів обкомів партії. Не дозволяв у вузах, де був ректором, куражитися з нас, попри те отримав лише одну догану - за будівництво гуртожитку в Тернополі не за тим проектом, як того хотіли нагорі.
- Тернопіль став для Вас другою домівкою.
- У місто над Серетом приїздив двічі. Один день був ректором педінституту і протягом 18-ти років - ректором Національного економічного університету. Пам'ятаю, як мали мене представляти ректором педінституту, зібрали Раду. Однак другому секретарю партії Соколовуне сподобався мій приїзд і все переграли. Незадовго мене викликали у Міністерство і сказали, що я знову маю їхати до Тернополя. Я протестував, адже с наряд двічі в одну лунку не влучає. Однак тоді ніхто не запитував (партійний квиток або йди працювати, куди тобі призначено), до того ж то був не педінститут, а фінансово-економічний. Зробив чимало, адже інститут тоді фактично складався лише з одного корпусу.
-Як так трапилося, що Ви вирішили балотуватися до Верховної Ради?
- Були потрібні досвідчені науковці і вибір впав на мою кандидатуру. Це привернуло увагу мого колишнього студента Віктора Ющенка, з яким був у хороших стосунках. Коли стало питання, йти чи не йти на ви-бори-2002, Віктор Андрійович однозначно сказав, що потрібно це зробити.
- Які Ваші стосунки з Президентом нині?
Стосунки хороші, поважаємо один одного. Бувало, що був присутнім на днях народження. Це вже останніми роками, у зв'язку з подіями, які відбуваються в країні, стало незручно турбувати і нав'язуватися главі держави.
- Розкажіть трішки про сім'ю?
Маю сина Андрія - доцент в Івано-Франківському інституті нафти і газу, та доньку Ілону, яка нині виховує маленьку дитину. Окрім того, вже двічі дідусь та один раз прадідусь.
- Ви не схожий на середньостатистичного пенсіонера?
- Пенсіонером не хочу себе відчувати, мабуть, душа ще молода. Не старіють душею ветерани.
Розмовляв Віталій Попович
Газета «Номер Один» від 22.10.08
Спогади, які важко читати без сліз
Чотири книги — "Історія України", "Економічна історія України і світу", "Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу" та "Історія села Бірки", яку написав Леонід Марчук, подарував обласній науковій універсальній бібліотеці професор Богдан Лановик.
25 вересня в рамках ознайомчої екскурсії студентів-першокурсників Європейського університету універсальною бібліотекою відбулася презентація даних видань. Кандидат історичних наук, професор, заслужений працівник освіти України, завідувач кафедрою соціально-гуманітарних дисциплін Європейського університету Богдан Лановик розповів про ці книги чимало цікавого. Так, за його навчальним посібником "Історія України", вчаться студенти всіх українських вузів, окрім Тернопільського педагогічного університету, а підручник "Економічна історія України і світу" перевидавали вже 8 разів. Дане видання відзначив також фонд Джорджа Сорреса.
— Книга "Голодомор 1932-1933 років — геноцид українського народу" — це спогади понад двох сотень очевидців із Західної України про ті страшні часи, — зазначив 72-річний професор Богдан Лановик. — Людям важко дочитати її до кінця, бо плачуть. Коли видання побачило світ, одразу ж викликало фурор. За кілька років книгу про Голодомор вже тричі перевидали. Саме за висвітлення даної теми Богдана Лановика нагородили орденом за заслуги. Його вручив Президент України Віктор Ющенко, який, до речі, колись був студентом професора.
Газета «20 хвилин» від 30.09.08
350 першокурсників ЄУ пройшли "бойове хрещення"
350 студентів пройшли "бойове хрещення", яке дозволило їм назватись гордим словом студент Європейського університету. Урочистості відбувались 29 серпня у приміщенні навчального закладу. Минулорічні першокурсники вручили "першачкам" студентські квитки, а новачки натомість привітали старших колег власними віршами.
Тернопільська область займає третє місце за кількістю студентів на 10 тисяч населення, поступаючись лише Києву та Харкову. Європейський університет (ЄУ) - це найбільший приватний ВНЗ в Україні. Тут навчаються більше ЗО тисяч студентів, понад 1200 яких - у Тернопільській філії. Навчальний заклад видає дипломи двох зразків: один з них погоджений ЮНЕСКО. Завдяки керівництву навчального закладу та педагогічному складу в університеті на високому рівні поставлено патріотичне виховання, солова обласної ради Михайло Миколенко запропонував підписати угоду про співпрацю згідно з якою керівництво навчального закладу може делегувати найкращих студентів-випускників університету в органи місцевого самоврядування за умови, що останні будуть цілеспрямовано працювати під час проходження практики, написання курсових та дипломних робіт. Щодо практики, то голова обласної ради зазначив, що в обласній раді є багато відділів, зокрема юридичний, земельний, фінансовий, у яких будуть завжди раді бачити студентів Європейського університету, натомість вони тут зможуть спробувати себе у майбутній професії.
Газета «Номер Один» від 03.09.08
В Європейському університеті посвятили в першокурсники
Врученням символічного студентського квитка та факела знань відзначили Свято першокурсника в Тернопільській філії Європейського університету вчора, 29 серпня.
- Відколи існує наша філія, відтоді ми й відзначаємо прихід нових студентів у стіни нашого університету,
- каже завідувач відділу виховної роботи Тернопільської філії Європейського університету Сергій Чуйко. - Сьогодні свято відбулося вже восьмий раз.
Привітати близько 70 першокурсників також завітав голова облради Михайло Миколенко. Він пригадав свій перший день навчання в технікумі.
- Це було 42 роки тому, - згадує пан Миколенко. - Але колись ніхто нам не влаштовував таких урочистостей. Ми просто прийшли, познайомилися з нашим керівником і одразу ж пішли на пари. За традицією, минулорічні першокурсники передавали цьогорічним студентський квиток та запалений факел. Він символізує вічне прагнення до знань, додав пан Чуйко.
Газета «20 хвилин» від 30.08.08
посилання
Працівник Тернопільської філії «Європейського Університету», факелоносець Олімпіади 1980 року Петро Куць.
Олімпіада надихала його на все життя.
На час проведення XXIX Олімпійських ігор у Пекіні в обласному краєзнавчому музеї діятиме виставка "Руху Олімпійського традиції", яку підготували на прохання факелоносця XXII олімпійських ігор Петра Куця.
50-річний чоловік народився у селі Великий Гли-бочок Тернопільського району. Разом із ще одним вихідцем із Тернопільщини Богданом Шияном його удостоїли честі нести олімпійський вогонь під час Олімпіади 1980 року, що відбувалася у Москві. Емоціями від тієї визначної спортивної події пан Куць живе й досі, хоча останнім часом почувається забутим.
ВСТАНОВИВ РЕКОРД ІЗ БІГУ НА 100 МЕТРІВ
Петро Куць захопився спортом ще в дитинстві. Окрім легкої атлетики, займався баскетболом і лижними гонками. Це помітив його шкільний вчитель фізкультури Іван Новак.
- Саме він усіляко зацікавлював мене спортом, - розповідає чоловік. - Інколи дозволяв проводити уроки
фізкультури, брав мене на різні спортивні змагання.
У 9-му класі Петро Куць встановив рекорд серед школярів із бігу на 100 метрів. Він подолав цю відстань всього за 12 секунд. До речі, цей рекорд і досі ніхто з дев'ятикласників так і не побив.
- Вже відтоді я знав, що буду вчителем фізкультури, - каже Петро Куць.
У 1974 році він вступив до Тернопільського педагогічного інституту. У студентські часи займався гімнастикою, брав участь у змаганнях серед педвузів. А вже через чотири роки його направили на роботу в Летичівську середню школу №1, що на Хмельниччині. Там молодий учитель працював три роки.
- У ті часи саме ввели піонерське чотириборство "Дружба", - каже пан Петро. - А мої учні два роки поспіль брали участь у фіналі в Євпаторії. Завдяки цьому мене помітили як вчителя і тренера, тому й запропонували стати одним із факелоносців Олімпіади.
До Олімпіади готувався рік Шлях олімпійського вогню пролягав через Хмельниччину. Зокрема через Летичівський район його несли 42 факелоносці, яких цілий рік готували до цієї знаменної спортивної події. Перш ніж потрапити у число щасливчиків, Петру Куцю довелося пройти конкурсний відбір, показати свої можливості під час пробних пробігів.
- Вимоги були досить суворими, - пригадує чоловік. - Нести факел потрібно було лише у правій руці, тримаючи її високо над головою, а не так, як це роблять теперішні факелоносці, які дозволяють собі змінювати руку.
Олімпійські ігри відбувалися у червні. Петру Куцю пощастило бігти свій кілометр у центрі Летичева. Цю дистанцію він подолав за чотири хвилини.
- Олімпійський вогонь несли 5 тисяч факелоносців, кожен по кілометру, - пригадує спортсмен. - Мій факел виготовили на Ленінградському машин обудівному заводі. Він важив 800 грамів, газу у ньому вистачало на 5-7 хвилин.
Факелоносців супроводжувала спеціальна колона, що складалася з 22 чоловік. Петро Куць добіг до кінця своєї естафети, передав вогонь іншому факелоносцю, а сам відійшов на узбіччя. Друзі та рідні спортсмена про його участь в Олімпіаді нічого не знали. Коли ж побачили його по телевізору, то це стало для них приємним сюрпризом.
ПОБУВАВ НА ПАРУСНІЙ РЕГАТІ
За участь в Олімпіаді Петра Куця нагородили поїздкою на парусну регату, . що відбувалася в Таллінні. Також йому вручили пам'ятний диплом і медаль "Естафета олімпійського вогню", які він дбайливо зберігає у себе вдома. А от сам факел і
форму Петро Куць багато років тому передав на зберігання в Тернопільський обласний краєзнавчий музей. У ті часи ці експонати часто виставляли, а от з часу набуття Україною незалежності їх показують вперше, каже чоловік.
їдучи на парусну регату, Петро Куць хотів поєднати приємне з корисним. Тоді він мріяв вступити на факультет спортивної медицини, що був у медичному вузі Таллінна. Проте, коли здійснити задумане не вдалося, встиг потрапити на один заїзд парусної регати.
- Таке видовище я побачив вперше, - каже Петро Куць. - Вразило різнобарв'я вітрил, різноманіття яхт і, звичайно ж, безмежне синє море. Сама регата тривала близько двох тижнів.
ОДРУЖИВСЯ ЧЕРЕЗ З МІСЯЦІ ПІСЛЯ ЗНАЙОМСТВА
Після поїздки до Естонії, чоловік повернувся до Летичева, де ще протягом року працював вчителем і тренером. Невдовзі він перебрався на Тернопільщину, оскільки саме тут знайшов свою другу половинку.
Зі своєю майбутньою дружиною познайомився на весіллі, а вже через три місяці і сам повів її до шлюбу. У подружжя народилися два сини. Старшому Андрієві - 26 років. Він майстер спорту з біатлону. Молодший Максим наразі служить в армії.
КАР'ЄРІ ЗАВАДИЛИ ПЕРИФЕРІЯ І ХВОРОБА
Пан Петро працював вчителем фізкультури у Пло-тичі, Білій, Ігровиці, 20 та 23 школах міста Тернополя. Кілька років тому захворів. Йому прооперували ногу. Після цього більше працювати за спеціальністю не зміг. До того ж спортивній кар'єрі завадила периферія.
- Безперечно, участь в Олімпіаді надихала мене все життя, - каже пан Петро. - Це допомагало мені у професійній діяльності. Учні зовсім по-іншому сприймали мої слова і настанови, а це дозволяло легше досягти високих спортивних результатів. Але оскільки я живу на периферії, то високих особистих успіхів у спорті так і не досягнув.
Чоловік із ностальгією пригадує ті часи, коли
після участі в Олімпіаді його лавиною накрила слава. Тоді вона стовідсотково допомагала йому у житті. Але часи змінилися, Союз розпався, досягнення тоді ще радянських спортсменів канули у забуття. Саме тому Петре; Куць почувався забутим. Бальзамом на його душу стала виставка "Руху Олімпійського традиції".
Газета «20 хвилин» від 20.08.08
Докази і свідчення науковців
Тернопільська філія Європейського університету організувала в обласному краєзнавчому музеї науково-пошукову конференцію "Голод 1932-1933 років -геноцид українського народу".
Зосновною доповіддю на ній "Чи можна було уникнути голоду в Україні 1932-1933 років" виступив професор, директор філії Михайло Лучко. Він підкреслив, що трагедія цього періоду - свідчення того, на що була здатна радянська влада. До того ж голод 1932-1933 років був не перший. Більше того, він охопив ті ж регіони компактного проживання українців, що і в період голоду 1920 року.
Аналіз радянських партійних документів засвідчує, що голод 30-х років був цілеспрямованим фізичним винищенням українського народу. А його могло не бути. Стався голод через надмірні заготівлі хліба, тож світове українство кваліфікувало його як геноцид. Трагізму додали репресії 1937-1938 років, війна та повоєнний голод 1946-1947 років.
Про причини і наслідки голодомору у 30-х роках розповів професор, завідувач кафедри соціально-гумані-тарних дисциплін філії, автор збірника спогадів про голодомор Богдан Лановик. Він сказав, що 14 мільйонів померлих - такі наслідки голодомору. Таку ж цифру називає авторитетний історик, дослідник голодомору Володимир Сергійчук. А спогади очевидців з книги, яку видав і перевидав Б. Лановик, - це Незаперечна правда, бо писали їх очевидці власноруч.
Конференція набрала міжнародних масштабів, оскільки у ній взяв участь і виступив гість з Канади, представник третього покоління українських емігрантів, старший науковий співробітник села Спадщини Української культури Радомир Білаш. Він, зокрема, розповів, що у довоєнних північноамериканських ЗМІ щодо ситуації в Україні у 30-х роках вміщували брехливу інформацію. А одному з журналістів за таку необ'єктивну інформацію навіть була вручена Нобелівська премія. Проти цього виступала українська громадськість в діаспорі, такі протести не вляглися по сьогодні. А україномовні ЗМІ повідомляли правду про голод в Україні. Про померлих від нього нагадують пам'ятники у канадських містах Едмонтоні, Вінніпегу та Торонто.
Доцент філії Олександр Огир з Кіровоградщини передав весь трагізм голоду, який пережила його родина. Бабуся змушена була виїхати аж до Челябінська. Через півроку повернулася і привезла близько 20 кілограмів борошна. Невдовзі про це дізналися місцеві комсомольці, прийшли і перенишпорили все в пошуках продукти?. У цій родині були й жертви голодомору.
На форумі також виступили науковці Мирослав Остап'юк, Сергій Чуйко, Богдан Строцень, директори облдержархіву - Богдан Хаварівський, краєзнавчого музею - Степан Костюк, працівник облдержархіву Ольга Дишлюк та інші.
Учасники конференції оглянули виставку "Ми звинувачуємо! Голодомор 1932-1933 років - геноцид українського народу".
Олександр ЛІБЕРНИЙ.
Газета «Свобода» від 25.04.08
Справжня забава - тільки українська
І це 6 березня довели студенти Європейського інституту. Тут не тільки танцювали, співали та веселилися, а й частували смачненькими варениками зі сметаною. Українська забава розпочалася ще вранці, коли на пари студенти та викладачі прийшли у вишиванках. По закінченню занять студентки заходились ліпити вареники. От вже вправні дівчата! Наварили повний казан і припрошували всіх до частувань. А найспритніші коштували вареники, вмочуючи у сметану із зв'язаними руками. Виявляється, і таке можна робити.
Від вишиванок на вечорницях аж очі розбігались: то червоно-чорні, то кольорові та барвисті, то вишиті нитками, то.. бісером, але всі українські. Серед присутніх проводився конкурс кращих сорочок, переможницею якого стала Мар'яна Москалик. А на українські гульки могла потрапити тільки молодь у вишиванках. Не маєш вишиванки - співай або ж розказуй вірш. Під час вечорниць діяла виставка вишивок, виробів з бісеру та ляльок, організована центром дитячої творчості. Запальна коломийка затягла у коло всіх присутніх.
' Вражали студенти і своїми театральними здібноcтями: постановка "За двома зайцями", інсценізація українського сватання в сучасній аранжеровці, концертні номери "остей вечорниць - це ще не всі таланту які продемонструвала талановита молодь. Ідею проведення такого заходу подало керівництво, інституту, а студенти радо підхопили її. Організацію святкування взяв на себе студентський парламент. Буквально за два тижні вони зуміли скласти план проведення українських гульок. Оскільки українська забава пройшла на "ура", то у Європейському обіцяють зробити її традиційною.
Газета «Номер один» від 12.03.08
Тернополянина нагороджено орденом
Президент України. Віктор Ющенко нагородив дослідників тематики голодоморів. Серед відзначених, за інформацією пресслужби облдержадміністрації, - завідувач кафедри Тернопільської філії Європейського університету Богдан Дмитрович Пайовик, якого удостоєно ордена «За заслуги» III ступеня. Як зазначено в указі глави держави, відзнаку надано за вагомий особистий внесок у дослідженні голодоморів в Україні, активну громадську діяльність з метою вшанування пам'яті жертв трагедії.
Н. ЧОРНА.
Газета «Вільне життя» від 03.12.07
Богдан Лановик - ветеран-орденоносець
Орденом "За заслуги" IIІ ступеня нагородив Віктор Ющенко завідувача кафедри Тернопільської філії Європейського університету Богдана Лановика. Урочиста церемонія проходила в Секретаріаті Президента, а відзначили Богдана Лановика державною нагородою за вагомий внесок у дослідження голодоморів в Україні та активну громадську діяльність з метою вшанування пам'яті жертв трагедії.
Найбільшою приємністю для мене, каже пан Богдан, було те, що коли я запитав у Віктора Ющенка, чи він мене пам'ятає, і він відповів, що дуже добре пам'ятає. Річ у тім, що я приймав у нинішнього Президента вступні іспити, а потім курсові в ТАНГу (ниніТНЕУ).
Сьогодні Богдан Лановик - заслужений працівник кандидат історичних наук, професор, переможець к Фонду Сороса за програмою "Трансформація гуманітар в Україні", який проходив у Нью-Йорку. З 2006 року і посаду завідувача кафедри соціально-гуманітарних дисциплін ТФ Європейського університету. Він автор і співавторнаукових праць, підручників, посібників.
Газета «Номер один» від 28.11.07
Орден від Президента
одержав дослідник Голодомору професор Лановик із Тернополя
ОЛЯ САГАЛЬ
Цими вихідними Україна вшанувала пам'ять жертв Голодомору 1932-33 років і не забула відзначити тих, хто не боявся говорити правду про цю трагедію.
Президент України Віктор Ющенко нагородив дослідників голодоморів в Україні, серед яких і один тернополянин.
23 листопада у Києві глава держави особисто вручив орден "За заслуги" II ступеня заслуженому працівникові освіти України, кандидату історичних наук, професору, завідувачу кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Тернопільської філії Європейського університету Богдану Лановику — за вагомий особистий внесок у дослідження голодоморів в Україні, активну громадську діяльність.
— Дослідженню голодомору я присвятив понад 16 років, — розповідає Богдан Дмитрович. — Ще у 90-их роках, працюючи на кафедрі українознавства Тернопільського фінансово-економічного інституту, я досліджував та висвітлював у своїх наукових працях так звані "білі плями" нашої історії, зокрема, одну з найтрагічніших сторінок історії українського народу — штучно створений сталінським режимом Голодомор 1932-33 років. Ми збирали та записували свідчення безпосередньо з уст людей, котрих накрило чорне крило Голодомору, переважно переселенців зі Східної та Центральної України... Те, що нам вдалося почути, було жахаючим — страшні приклади самоїдства і канібалізму... Проте навіть у ті часи, в перші роки Незалежності, чимало людей ще боялися розповідати про пережиті жахіття, адже довгі роки правда про Голодомор 1932-1933 років у колишньому Радянському Союзі ретельно і свідомо замовчувалася. За часів радянського тоталітаризму за саме вживання слова "голодомор" загрожувало не менше десяти років ув'язнення! Хоча, звичайно, свою дослідницьку роботу я почав провадити ще задовго до 90-их років...
Вважаю, що Голодомор — це вічна трагедія України, і потрібно буде ще чимало дослідницької праці, аби вважати цю тему достатньо висвітленою. Українському народу довелося пройти через неймовірні випробування, злидні і постійний страх. За закличними гаслами — смерть мільйонів. Кожен метр землі покритий безіменними могилами, хрестів над якими не ставили — не встигали...
Я є співавтором книги "Голодомор 1932-33 років — геноцид українського народу", найбільшою цінністю якої є спогади очевидців...
Я був надзвичайно зворушений, коли під час церемонії нагородження Президент подякував усім дослідникам голодомору за інтелектуальний і духовний внесок у відновлення правди про цю трагедію. "Це не є трагедія тільки української нації, це трагедія будь-кого, хто вважає себе людиною", — сказав нам Віктор Андрійович — Завдяки вам, вашому сумлінню, вашій особистій позиції, вашій праці нині українське суспільство більше знає про Голодомор 1932-1933 років. Його жертвам потрібна наша молитва та наша пам'ять, а нам уроки з цієї історії, що є трагедією планетарного масштабу..."
ВІЗИТКА
Богдан Дмитрович Лановик народився 23 липня 1936 року у с. Іванківці Зборівського району. У 1959 р. закінчив історичний факультет Чернівецького університету (нині — національний університет). 31959 по 1966 — учитель СШ у містечку Войничів, Калуського району Івано-Франківськ, ст. викладач, доцент, з 1990 — зав. кафедрою українознавства Тернопільського фінансово-економічного інституту. З 2006 року — завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін Тернопільської філії Європейського університету. Автор і співавтор понад 150 наукових праць, у тому числі двох індивідуальних, і 25 колективних монографій, підручників, посібників.
Заслужений працівник освіти, кандидат історичних наук, професор, переможець конкурсу Фонду Сороса (м. Нью-Йорк, СЩА) у2004 році за програмою "
Трансформація гуманітарної освіти в Україні".
Газета «Нова Тернопільська» від 28.11.07
«Лише за згадку про голодомор давали 10 років а то й розстрілювали»
Минулого четверга президент Україна Віктор Ющенко нагороджував дослідників тематики голодоморів. І дуже приємно, що серед відзначених і наш земляк, досить відома людина в Тернопільському краї Богдан Лановик, який очолює кафедру соціально-гуманітарних дисциплін в Тернопільській філії Європейського університету.
Президент вручив йому орден «За заслуги» III ступеня і одразу ж після повернення з Києва ми зустрілися з науковцем, професором, заслуженим працівником освіти України Богданом Лановиком, якого радо вітали з нагородою директор філії Михайло Лучко та колеги по роботі.
- Богдане Дмитровичу з одного боку для вас відбулася урочиста подія, з іншого - голодомор в Україні - одна з найтрагічніших сторінок в її історії.
- Це дуже добре, що суспільство намагається не забувати добрих і поганих сторінок в своїй історії. Напередодні президент сказав, що ми це відзначаємо для пам'яті наших предків, а також для того, щоб ці трагічні сторінки пам'ятали наші майбут-покоління.
- Скажіть, будь ласка, коли почали вивчати питання голодомору?
Цією проблемою я почав займатися, коли багато людей ще боялися її порушувати, адже про голодомор не можна було навіть говорити вголос. І дуже відрадно, що наша облдержадміністрація одна з перших в Україні вирішила вшанувати пам'ять жертв голодомору. Так, з волі ОДА, я став керівником авторського колективу, який досить оперативно підготував до друку об'ємну книгу «Чорна тінь голодомору 1932-1933 років над Тернопіллям». Торік вийшла друга книжка про голодомор. Не можна спокійно читати спогади очевидців, які втекли від голодної смерті на Сході і прийшли на Захід знайти прихисток. По кожній книжці проводилися всеукраїнські конференції.
- Ви очолювали авторський колектив, а хто ще входив до нього?
- Роман Матейко - відомий історик (на жаль, уже покійний). Він завжди радів, коли щось відкривав у науці. Ми разом пропрацювали більше 30 років. З нами також готував спогади до друку Микола Лазарович. До підготовки і видання другої книги долучився директор нашого вузу Михайло Лучко.
- Тема голодомору тільки починає по-справжньому висвітлюватися. Отож, чи працюватиме Богдан Дмитрович й
надалі над нею?
- Безперечно, буду. Адже, крім архівних документів, є ще чимало спогадів очевидців, які поціновуються не менше архівних скупих фактів. До речі, ми досі не знаємо, скільки насправді померло людей у ті жахливі часи. «Ліві» історики обмежуються трьома мільйонами, за нашими ж підрахунками - від 5 до 14 мільйонів. Треба бути справедливим у житті, а тим більше - в науці. Я оце недавно чув, що хтось називав цифри: від 2 до 5 млн. Хоча перепис населення після голодомору показав: померло 14 млн. Для мене, до речі, авторитетом є київський професор Володимир Сергійчук, який чи не найбільше займається вивченням цієї жахливої сторінки в житті України. Він видав книжку «Як нас морили голодом». Там, створений для України. Чому? Очевидно, тому що наше селянство було найреволюційнішим. А якщо так, то його революційний дух украй непокоїв Кремль. Можливо, дехто не знає, але висвітлення голодомору було заборонено, за це давали 10 років, а то й розстріл. Але ми раді, що опублікували спогади очевидців голодомору, тому що вони колись будуть єдиним джерелом висвітлення білих і чорних плям в історії України. Спогади ми здали в архів.
- Між іншим, а в наших архівах ви щось відшукали для книжок?
- Давайте будемо реалістами. У нас донедавна про голодомор не було практично нічого. Тепер же архівні документи ми поповнили спогадами очевидців. Якщо їх уважно прочитати, то можна уявити загальну картину тих жахливих років. Бо там є й такі, в яких усе детально відтворено. Як помирали дід, баба, діти. А як можна пояснити, що в нас, в Україні, було порушено 2 тисячі справ за фактами канібалізму?
- Вам потрапляли до рук книги про голодомор західних авторів?
- Крім книги Роберта Конквеста «Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор», не потрапляло нічого, бо для того, щоб щось написати, потрібно було мати дозвіл на допуск в архів. А хто його міг видати? Лише компартійні органи. А вони цього ніколи не робили, адже- голодомор для усіх нас був закритою темою. .
-Тепер інші часи. А чи беруться за розвідки про голодомор молоді науковці?
- Неохоче, бо для того, щоб написати на цю тему, треба мати силу волі. Та й багато вчених рад, на жаль, такі теми трактують як сумнівні.
- Повернемося до Києва, Богдане Дмитровичу. Скільки людей нагородив президент?
- Отримати нагороди прибуло півсотні людей з усієї України. З Тернопільщини я був один. Для мене важливо, що в столиці зустрівся з багатьма істориками, працівниками архівів.
- Ініційована президентом акція «Засвіти свічку!» заслуговує на увагу?
- Безперечно, адже ще зараз багато людей вважають, що це було давно, а молодь взагалі до недавна не сприймала це як трагедію. Ви ж подивіться, як тільки організували виставку «Голод» у Москві, її одразу ж знищили. Як тільки ми почали порушувати тему голодомору, Росія висловилася проти. Зокрема, наводяться такі факти. Увесь світ знав, що в Україні у 1932-1933 був організований штучний голод, отож наші сусіди, європейські країни, хотіли допомогти продовольством. Проте тоталітарний режим зробив усе можливе, щоб утаємничити правду. Ви можете собі уявити, що в той час, коли щодня помирали до 50 тисяч українців, із наших портів повертали назад кораблі з допомогою.
Або ось такі приклади. У такому то районі цікавляться, скільки загинуло в селі людей. Секретар партійної організації чи сільрадівський працівник повідомляє, що в одного боліла голова, а на ранок він помер, в другого - живіт, але що смерть настала від голоду - практично цього ніхто не фіксував. Така свідома неправда й призвела до розбіжностей у цифрах.
Ющенко на врученні нагород сказав, що брехню треба вижити, бо якщо вона буде й далі, то уся наука зміниться. Не в кращий бік, звичайно.
Комуністи переконують нас, що голод був усюди, мовляв, увесь Радянський Союз голодував, але документи свідчать про інше. Голодомор спеціально був тих жахливих років. Бо там є й такі, в яких усе детально відтворено. Як помирали дід, баба, діти. А як можна пояснити, що в нас, в Україні, було порушено
2 тисячі справ за фактами канібалізму?
- Чи йдеться у спогадах про саму організацію голодомору, про те, як забирали у людей зерно?
- Багато є документів, які свідчать, що забирали усе, навіть шкіряні речі (паски, взуття), щоб люди не могли з них зварити собі їсти. В одній сповіді говориться, що групи (їх називали 25-тисяч-ники), вилучали все їстивне.
Важливо й таке: деякі науковці стверджують, що харчі конфісковували лише в куркулів. А хто визначав: це куркуль, а це - голота? Та визначали самі комісари!
Я впевнений в одному: тоталітарний режим періодично когось і щось знищував, Спочатку церкву, потім куркулів, капіталістів, голоту.
Одна аспірантка, яка захищала кандидатську дисертацію «Колективізація на Поділлі», навела такий жахливий факт: коли в одну хату прийшли комісари, мати непомітно дала своїй 4-річній донечці варену картоплину. І що ви думаєте? Комісар вибив з дитячих рук картоплю і роз топтав її. Можливо, ця дівчинка і вижила б... То хто цей комісар, скажіть мені? Це вже не людина, а справжній нелюд.
-Богдане Дмитровичу, але ж в Україні був не один голодомор?
-Як я уже згадував, у книжці Сергійчука описані усі три голодомори 1921-1923;1932-1933, 1946-1947 років. Голод 1921-1923 років був першою спробою створити штучний голодомор, першою спробою геноциду українського народу. У цей період був неврожай на Поволжі, що частково стало причиною організації голодомору. Тоді була політика військового комунізму, люди змушені були усе здавати. І ось ці відібрані в селян продукти везли до Москви, до інших російських міст. Тоді, за неповними даними, померли 2 мільйони українських селян.
Коли люди відмовлялися за безцінь віддавати хліб, то влада вдалася до тоталітаризму. Усі голодомори були різні за своєю шкалою. Все залежало від «команд». Бувало, що до них потрапляли людяні люди, то вони робили усе можливе, щоб підгодувати, допомогти.
-Дякую вам за інтерв'ю і зичу нових наукових розробок -на користь усім нам і Україні.
Микола РОТМАН.
Газета «Четверта влада» від 28.11.07
Два університети “посвятили” своїх першокурсників
Медичний та Європейський університети сьогодні, 31 серпня, приймали своїх першокурсників. Медики цьогоріч складали присягу за сценарієм Карловарського університету. А для Тернопільської філії Європейського університету свято особливе тим, що сьогоднішні першокурсники стануть випускниками-2012, року, співзвучного з назвою Євро-2012.
 |
|
Студентський – один на всіх
Символічний студентський квиток передали п’ятикурсники вступникам Тернопільської філії Європейського університету. У студенти їх посвячували священики, окропивши свяченою водою. Майбутніх політиків, економістів, бізнесменів вітали політики, батьки, студенти старших курсів. Окрім побажань любові і мудрості, винуватці свята отримали цікаві настанови. Найоригінальніші з них — прочитати “Кобзар”, стати в майбутньому меценатами свого навчального закладу та своїми знаннями і вчинками змусити батьків не задумуватися на виборах президента чи депутатів — голосувати за своїх дітей. |
Як розповів директор Тернопільської філії Європейського університету Михайло Лучко, новинкою є те, що студентів повністю забезпечуватимуть електронними підручниками та посібниками.
Оксана ШИМКІВ
Газета «20 хвилин» від 01.09.07
Міносвіти відзначило Європейський університет
Європейський університет увійшов до трійки найкращих приватних навчальних закладів III — IV рівня акредитації згідно з рейтингом, що уклало Міністерство освіти та науки.
Фахівці міністерства при цьому враховували десять критеріїв, серед яких — міжнародне та національне визнання, науково-педагогічний потенціал, результативність підготовки фахівців, навчальна та соціальна інфраструктури тощо.
Зі слів директора Тернопільської філії Європейського університету професора Михайла Лучка, такий результат є закономірним, позаяк у вузі значну увагу приділяють не тільки здобуттю фундаментальних знань, а й формуванню практичних навиків у студентів. Про це свідчить і головне гасло вузу — „Вчись, працюючи". Таким чином, випускники мають змогу без проблем працевлаштуватися після закінчення вузу. Зараз у Тернопільській філії Європейського університету навчається 1200 студентів.
Наталя Мар'янів
Газета «Місто» від 13.06.2007
"Європейський університет" - на допомогу бухгалтерам
Ярослав КОЗУБ
Нещодавно у співдружності із завідуючим кафедрою обліку та аудиту Ужгородського національного університету, професором И.Я. Даньківим та науковцями Тернопільської філії Європейського університету професорами М.Р. Лучком і М.Я. Остап'юком було здійснено третє видання навчального посібника "Бухгалтерський облік у галузях економіки". Навчальний посібник значно розширений та доповнений, у ньому розкрито особливості бухгалтерського обліку в таких галузях економіки, як будівництво, сільське, господарство, торгівля, громадське харчування та автомобільний транспорт. До третього видання включено навий розділ "Бухгалтерський облік на залізничному транспорті". За рекомендацією Міністерства освіти і науки України посібник, видання якого здійснило київське видавництво "Знання", розрахований насамперед на студентів вищих навчальних закладів. Книга буде корисною також керівникам підприємств, організацій, бухгалтерам-практикам, усім, кого цікавлять організація та методика бухгалтерського обліку в описаних галузях економіки.
газета "Нова Тернопільська" №21 від 23.05.07
Європа завітала у Тернопіль
"Якщо Європа не йде до нас, отже, ми підемо назустріч Європі", — вочевидь, саме така думка надихнула керівництво Тернопільської філії Європейського університету, яке разом із управлінням культури і мистецтв Тернопільської міської ради стало ініціатором святкування Дня Європи у нашому місті. До речі, це свято встигло стати традиційним, адже завітало цьогоріч до Тернополя уже вшосте! У неділю, 20 травня, на літній естраді парку ім. Т.Шевченка відбулася концертно-театралізована програма „Європейські іменини". Гостей та учасників свята привітали міський голова Тернополя Роман Заставний та директор Тернопільської філії Європейського університету, професор, кандидат економічних наук Михайло Лучко. Багатогодинна розважальна програма із танцями, виступами та яскравими шоу-номерами не залишила байдужим нікого! А назви численних конкурсів, якими розважали публіку ведучі — "Пізнай Європу" та "Ми — європейська нація" вкотре нагадували присутнім про "європейськість" свята.
газета "Нова Тернопільська" №21 від 23.05.07
День Європи у Тернополі
У неділю в парку ім. Т. Шевченка відбулося концертно-театралізоване свято «День Європи». Захід організувала Тернопільська філія Європейського університету з нагоди святкування Дня Європи та шостої річниці заснування вузу. До тернополян та учасників свята з привітальним словом звернувся мер Тернополя Роман Заставний, а від Тернопільської філії Європейського університету — директор університету, професор Михайло Лучко. Програма свята потішила глядачів різноманіттям та професійністю номерів, підготовлених студентами Європейського університету.
Л. ДУТЧАК.
газета "Вільне життя" №41 від 23.05.07
Кому була потрібна депортаційна "Вісла"?
У рамках заходів з нагоди 60-річчя злочинної етнічної чистки українців під назвою операція Вісла", організованої польським комуністичним режимом, на базі Тернопільської філії Європейського університету відбулася тематична конференція. На ній зазначалося, що ця злочинна акція полягала у примусовому виселенні українців з їх історичних земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя і Холмщини.
А 9 вересня 1944р. УРСР та Польща підписали угоду про взаємний обмін населенням у прикордонних районах. Переселення мало носити добровільний характер, але насправді воно проводилося примусово, із застосуванням військової сили, супроводжувалось тортурами та численними жертвами невинного населення. З жовтня 1944-го по серпень 1946 року, за даними польських джерел, було переселено 632 тисячі осіб.
Репресивні акції польського уряду щодо цивільного населення викликали рішучу протидію УПА та ОУН на теренах Закерзоння, що становило загрозу тоталітарному режиму в усій Польщі. Тому польська влада вирішила повністю виселити українське населення і розпорошити українську національну меншину в Польщі.
Приводом до початку операції "Вісла" нібито стала загибель 28 березня 1947 р. у бою з відділом УПА заступника міністра оборони Польщі генерала К.Сверчевського. Депортаційні заходи проводились у три етапи.
Всього ж було депортовано 140575 осіб, увязнено 3800 осіб, убито 655, заарештовано 1466 членів українського руху опору. До кінця 1947 року у місця, звідки виселили українців, переселили близько 14 тисяч поляків.
Так комуністичний режим Польщі і Москви здійснив злочин проти українців, переслідуючи мету імперських амбіцій за схемою "поділяй і владарюй". Ця політика в кінцевому результаті привела до краху комуністичних режимів у Європі.
До конференції її організатори випустили збірник "Операція 'Вісла", у якому використані матеріали з_книги тернопільських науковців Йосипа Свинка та Богдана Лановика "Межовий край у
вогні .
Олександр ЛІВЕРНИЙ.
газета "СВОБОДА" №33 від 02.05.2007р.
Скликають сумні дзвони пам'яті
Розпорядженням голови ОДА Івана Стойка затверджені заходи до 60-ї річниці примусового виселення українців з етнічних земель Лемківщини, Надсяння, Підляшшя та Холмщини під час сумнозвісної операції "Віспа". 28 квітня оголошено Днем пам'яті за потерпілими під час цієї операції. У цей день рекомендовано провести поминальні Богослужіння у храмах області і утриматися від розважальних заходів.
У 27 квітня у Тернополі запланована наукова конференція «Операція «Вісла» з участю ОДА, Тернопільської філії Європейського університету та товариств "Лемківщина", "Надсяння", "Холмщина". У квітні-травні заходи проводитимуться у районах.
У червні-вересні представники цих товариств, ОДА, РДА візьмуть участь у вшануванні пам'яті українців, замучених у 1947-1949 роках у концтаборі Явожно, та у традиційному вшануванні пам'яті героїв визвольних змагань на території українського військового некрополю у Пикуличах біля польського міста Перемишля. До кінця року організовуватимуться поїздки по українських етнічних територіях сучасної Польщі. Серед учнівської молоді будуть проведені науково-дослідницька краєзнавча експедиція "Трагічні сторінки історії. Операція "Вісла", у школах - уроки пам'яті "Літопис нескореної України", уроки-реквієми «Операція «Вісла» - українська Голгофа", на базі народного музею лемківської культури в Монастириськах буде створено державний музей історії та культури етнічних українців. У Тернополі відбудеться вечір пам'яті до 60-річчя операції "Вісла" - завершального етапу примусового виселення українців з їхніх етнічних земель, у Монастириськах - IX Міжнародний фестиваль "Дзвони Лемківщини".
Олександр ЛІБЕРНИЙ
газета "СВОБОДА" №33 від 25 квітня 2007р.
Маловідоме про голодомори
У тернопільському видавництві "Астон" побачила світ книга “Голодомор 1932-1933 рр. – геноцид українського народу”, яка вийшла з ініціативи облорганізації КУН і Тернопільського відділення Всеукраїнського наукового та професійного товариства імені Махновського: Автори книги - завкафедрою соціально гуманітарних дисциплін Тернопільської філії Європейського університету Б.Лановик, доцент цієї кафедри О.Огир та директор цього вузу М.Лучко, керівники облорганізації КУН Володимир Чибрас та Богдан Строцень.
У нововиданні зібрано матеріали науково-практичної конференції, яка відбулася у філії Європейського університету, а також аналітичні публікації про голодомори у XX столітті. Тут же розповіді про пожертви західноукраїнців для порятунку від голоду побратимів за Збручем, публікації у львівській пресі. Одним із свідчень того, що трагедію наддніпрянців західноукраїнці сприймали як власну, стало самогубство колишнього сотника УСС Миколи Стронського. Львівська газета "Новий час" писала: "...після війни перейшов у табір комунізму, працював на становищі урядовця совітського консуляту у Львові, побачив, що він-жахливо помилився, і покінчив із собою. Стріляючи в себе, М.Стронський стріляв у московських обманців".
Лідія Тиха з Підгайців під час голоду проживала у с.Гарнівці на Житомирщині. Ось що вона розповіла: У 1939 р. у нашому селі їли все, що можна було їсти, навіть людей. У селі до голодомору було 1890 дворів, після нього залишилося 350. Татова братова зарізала трьох Дітей, посолила і зварила. У той же час "уповноважені" залізними шомпурами прошпигували все, навіть землю, шукаючи зерно, ламали грубки, стіни, стелі".
Не можна читати без сліз і спогади моєї першої вчительки, уродженки с.Сомкови Київської області, яка після війни вчителювала у с.Кунинці й Малих Вікнинах Збаразького району Марії Козак: "Справа від нас проживав Іван Герасимович, був удівцем, мав дві дочки - Саньку і Федоську. У хату привів мачуху, яка мала своїх двох дочок. У голод мачуха напалила в печі і наказала дівчаткам лізти в піч, то старша Санька спеклася (була спокійна і слухняна), а молодша Федоська вижила. Потім вона пристала до голодної сім'ї Лакоти. Ця сім'я крала. Жінку Лакоти зловили під час кражі посаджених бараболь, вбили і кинули в річку. А Федоську Лакота вбив і їв з неї м'ясо і сусідам давав. Голову Федоськи пастухи навесні знайшли в бур'янах".
Подібних розповідей у розділі "Спогади очевидців" - десятки, причому з усіх районів Тернопільщини. У розділі "Документи" подано цинічні й людиноненависницькі рішення, розпорядження, звіти про виселення куркулів, заготівлі продовольства, вивезення насіннєвих фондів з колгоспів, голод, міграцію голодаючих, таємні доповідні записки про випадки людоїдства на Київщині.
Олександр ЛІВЕРНИЙ.
газета "СВОБОДА" №3 від 10 січня 2007р.
У Європейському університеті і ярмарка - європейська!
Мирослав ОСТАП'ЮК, завідувач кафедри економіки та менеджменту Тернопільської філії ЄУ, професор, академік МКА.
У Тернопільській філіі Європейського університету уже стало доброю традицією, що останнє в осінньому семестрі заняття з дисципліни "Маркетинг" проводиться у формі Європейської студентської ярмарки. Цього року студенти самі виступали в якості промоутерів та мерчандайзерів. тобто, самі репрезентували продукцію таких фірм, як микулинецький "Бровар", "Ро-шен", "Корона", "Доброслав" "Avon" та інші. А представники фірм придивлялися до їхньої роботи, тим самим шукаючи собі хороших працівників.
У своєму інтерв'ю представники підприємств-презентаторів зазначили, що уже чимало випускників Тернопільської філії Європейського університету успішно працюють у них. До речі, це вже третя студентська ярмарка в Європейському університеті. її ініціатором та незмінним організатором є доцент кафедри економіки і менеджменту Марія Федорівна Зяйлик. Безперечно, така форма співпраці має неоціненне значення у підготовці висококваліфікованих кадрів для європейського ринку.
| |
 |
|
Тернопільська газета №50 від 13-го грудня 2006р.
Європейський університет святкує ювілей
Цьогорічний листопад став святковим для студентів та викладачів Європейського університету — їхньому вузу виповнилося 15 років. А в Тернополі ювілей у Європейському подвійний: цьогоріч святкують п'яту річницю відкриття Тернопільської філії цього університету.
На нинішній день у Європейському навчається понад ЗО тисяч студентів. Він акредитований та ліцензований за четвертим (найвищим) рівнем. Також цей навчальний заклад включений до реєстру університетів ЮНЕСКО, і диплом його випускника визнають як документ, який надає його власнику право здійснювати професійну діяльність за межами України, відповідно до зазначеної в ньому кваліфікації.
Тернопільська філія Європейського університету — одна з 25 цього навчального закладу і була створена в 2001 році. Незважаючи на такий короткий відтинок часу від дня заснування, університет у Тернополі здобув добру славу: нині тут отримують знання понад 1100 студентів.
Головне гасло Тернопільської філії Європейського університету — «Вчись працюючи». Навчальні плани вже із першого курсу складені так, щоби активно залучати майбутніх спеціалістів до практичної діяльності. Та найважливішим іміджевим показником цього навчального закладу є висока якість освіти. Як каже директор Тернопільської філії, професор, кандидат економічних наук Михайло Лучко: «Найбільше ми прагнемо, щоби наші студенти пишалися своїм навчальним закладом. Адже студенти і випускники вже сьогодні можуть відчувати себе не лише українцями, а й громадянами Європи».
0. ЮХИМ.
На фото:, під час святкування начапьник управління освіти облдержадміністрації і РАВЛІВ вітає заслуженого працівника освіти, завідувача кафедри соціальних і гуманітарних дисциплін професора Б. ЛАНОВИКА.
Вільне життя субота, 18 листопада 2006 року; №91
Подвійний ювілей Європейського університету: 15-річчя вузу та 5-річчя Тернопільської філії
Цьогорічні листопадові дні стали святковими для студентів та викладачів Європейського університету: їхньому вузу виповнилося 15 років А у нашому місті ювілей цього навчального закладу — подвійний: цьогоріч святкуємо п'яту річницю відкриття Тернопільської філії Європейського університету. Святкова концертно-театралізована програма, приурочена до 15-ої річниці створення Європейського університету та 5-ої річниці відкриття філії ЄУ в Тернополі, відбулася у вівторок, 14 листопада, в обласному академічному драмтеатрі. А про минуле та сьогодення вузу "НОВІЙ..." розповів його директор, професор, кандидат економічних наук Михайло Лучко.
Михайле Романовичу, вітаємо очолюваний вами заклад із першим ювілеєм! Розкажіть, з чого усе починалося...
Усе починалося із бажання відомої родини Тимошенків створити вищий навчальний заклад європейського типу, орієнтований на якісну освіту. Так 15 років тому у Києві був заснований Європейський університет. Бачення європейської освіти натхненником та ідеологом вузу, чільником Асоціації вищих навчальних закладів України приватної форми власності Іваном Тимошенком вилилося у те, що перш за все досліджувався позитивний навчальний досвід кращих університетів Європи. І після цього на базі європейських аналогів створювався Європейський університет. Сьогодні наш університет — один із найбільших навчальних закладів в Україні. У ньому навчаються понад ЗО тисяч студентів. Вуз акредитований та ліцензований за четвертим (найвищим) рівнем акредитації і має право видавати два дипломи: диплом державного зразка, затверджений Міністерством освіти і науки, і — додатково —диплом Європейського університету. А Європейський університет включений до реєстру університетів ЮНЕСКО, і диплом його випускника визнається як документ, який надає його власникові право здійснювати професійну діяльність за межами України відповідно до зазначеної у ньому кваліфікації. До речі, згідно зі статистикою, понад 70 відсотків випускників Європейського університету працевлаштовані.
Нині у Тернополі є майже десяток вищих навчальних закладів державної та недержавної форм навчання. Що на їх фоні вирізняє Тернопільську філію Європейського університету? Тернопільська філія Європейського університету — одна із 25 філій цього навчального закладу — створена в 2001 році. І уже за такий короткий як для навчального закладу проміжок часу встигла здобути добру славу: нині тут одержують ґрунтовні знання понад 1100 студентів. Головні завдання, які ставить перед собою керівництво Тернопільської філії, — максимальне наближення потреб освіти до реалій сьогодення.Студенти здобувають поглиблені фахові знання, а навчальний процес поєднаний із практичною діяльністю. Так реалізується головне гасло університету: "Вчись, працюючи". Навчальні плани будуються так, щоб уже з першого курсу залучати майбутніх спеціалістів до практичної роботи. Нині абітурієнт вступає до вищого навчального закладу не задля диплома, а заради належних знань і навичок. Тому найважливішим показником іміджу ВНЗ є висока якість освітніх послуг. У Європейському університеті обрано новий, сучасний підхід до навчального процесу: не послаблюючи фундаментальної підготовки, тут підсилюють практичну спрямованість навчального процесу. Крім того, нині у нас створена потужна матеріально-технічна база, є своя електронна бібліотека (саме бібліотека, а не просто робочі місця за комп'ютером, як у деяких інших вузах). У цій бібліотеці налічується понад 1700 навчальних посібників, підручників, опорних конспектів лекцій, методичного забезпечення, наявність яких характеризує усі європейські вузи. Більше того, наш вуз чи не єдиний у Тернополі може похвалитися електронним розкладом занять. Це справді потреба нинішнього часу: студент, будучи де завгодно, може, заглянувши в Інтернет, подивитися, коли і в якій аудиторії у нього заняття.
Продовжте, будь ласка, речення: "Якби я нині був студентом Європейського університету ,то...”
Я б пишався, що навчаюся у цьому вузі! Адже студенти і випускники Європейського університету вже сьогодні відчувають себе не лише українцями, а й громадянами Європи.
Тернопільська газета №46(325) 15-21 листопада 2006 року
15 років по-європейськи
Вчора Європейський університет святкував 15 років від дня заснування. Його
тернопільська філія відзначала п'яту річницю. Урочистості з нагоди дня народження провели в тернопільському драмтеатрі. В нашому університеті в Тернополі є 1100 студентів, 77 викладачів на п'яти існуючих кафедрах, - розповідає керівник тернопільської філії професор Михайло Лучко. Співпрацюємо з комерційними фірмами, банками, укладаємо угоди із закордонними навчальними закладами для обміну студентами.
Тернопільську філію Європейського університету вітали міська влада, представники облдержадміністрації, УкрСибБанку. Дарували квіти, грамоти, подяки та медалі для працівників університету та студентів. А опісля був студентський концерт та перегляд танців балету "Танго".
Софія ДОЛЬНА, газета "20 хвилин" від 15.11.2006
«Європейці» відзначали перший ювілей
 Вчора Тернопільська філія Європейського університету відсвяткувала своє п'ятиріччя Урочистості відбувалися у драматичному театрі. До речі, Європейський університет був створений у 1991 році подружжям Тимошенків і став чи не першим приватним вузом в Україні. Тернопільська філія втричі молодша, однак вже зараз тут працює 77 викладачів, з них 58 — кандидати наук, 7 професорів. Навчається у Тернопільській філії понад 1100 студентів на економістів, аудиторів, бухгалтерів, менеджерів та комп'ютерних спеціалістів. За словами директора філії, професора Михайла Лучка, понад 60 відсотків випускників вузу працевлаштовується за набутими спеціальностями, і це є один з найкращих показників серед вищих навчальних закладів. "За дослідженнями дослідного центру Разумко-ва, Європейський університет ввійшов у п'ятірку найкращих вузів України", — додав пан Михайло. За його словами, вуз успішно пройшов акредитацію, і студенти його отримують два дипломи. Один з них державного зразка, інший — включений до реєстру університетів ЮНЕСКО. З таким дипломом студенти можуть за спеціальністю працювати і за кордоном.
Газета місто №46 від 15.11.2006
ГРАМОТА КАБІНЕТУ МІНІСТРІВ – ЄВРОПЕЙСЬКОГО УНІВЕРСИТЕТУ
Відкрив урочисте зібрання його засновник, перший і єдиний ректор, натхненник і ідеолог Іван Тимошенко, який вже 12 років очолює Асоціацію вищих навчальних закладів України приватної форми власності, заслужений працівник освіти України, кавалер орденів «За трудові заслуги»
четвертого ступеня, ордену Пресвятої Богородиці Покрови. Тож Івану Івановичу є чим пишатися. У своєму виступі він розмірковував:
З нагоди 15-річчя запитують: багато це чи мало? Це не 150, а всього 15 років. Коли університет створюється по «височайшему повєлєнію» — це одне. Там — і зарплати, і привілеї. А якщо отак, на порожньому місці — це інше. Я не скаржуся, але ми зовсім інша формація, хоча й частина загальнодержавної системи освіти, невід'ємна сьогодні частина. З чого починався університет? З видавничо-інформаційної діяльності, дитячого садка і першої групи студентів — 45 чоловік. Перші студенти прийшли в університет у шкіряних куртках і сказали: «Ми заплатили, вчи нас». Не було своїх приміщень, своїх кадрів, багато чого не було. Була, щоправда, слабка, тобто ніяка, матеріальна база. Що маємо сьогодні? Маємо в системі університету три інститути, п'ять факультетів і філії, якими ми пишаємося. Це справді навчальні заклади, які мають свої приміщення, професорсько-викладацький склад, а деякі з них за рік — два стануть самостійними юридичними особами. В Європейському університеті створено систему безперервної освіти, яка охоплює весь спектр загальноосвітніх та професійних напрямів.
Належний рівень підготовки фахівців забезпечують кваліфіковані вітчизняні та зарубіжні викладачі. Більшість наших викладачів пройшло підготовку в Німеччині, Франції, Данії, США. Всього до навчального процесу залучено більш як 2,5 тисячі викладачів, серед яких понад 75 відсотків — доктори і кандидати наук. Створено організм, який тепер розвивається на власній основі. Університет має власні приміщення, це кілька тисяч квадратних метрів по всій країні. Випускники університету вже стали кандидатами наук і отримують звання доцентів.
Міжнародний освітній підготовчий центр університету створено 1997 року, його мета — допомога в здобутті належного місця в європейському освітянському і науковому просторі. Європейський університет – це велика дружна сім’я студентів з багатьох країн світу. Вони здобувають достойну освіту, прославляють нашу країну. Значне місце в університеті відводиться науковій роботі. В приватних ВНЗ уже створюються наукові школи і більш як у половині — на власній основі. Ми впевнено дивимося в майбутнє. Створена могутня матеріальна, комп'ютерна база. Освіту можна створювати командою, і така команда в університеті є. Ювілярам було передано вітання і зачитано телеграму від Голови Верховної Ради України Олександра Мороза.
Міністр Кабінету Міністрів Анатолій Толстоухов у вітальному слові зазначив: університет провідний, та ще й особливий. Цей навчальний заклад конкурентноздатний, отже, в нього є перспектива. Сподіваюся, настане час, коли Іван Іванович розповідатиме не тільки про українські, а й про європейські філії Європейського українського університету. Далі, як це і належить на урочистих і заходах, були нагороди. Спочатку — нагородили сам Єврейський університет Грамотою Кабінету Міністрів. Потім Почесними Грамотами Кабінету Міністрів нагороджували засновників університету, викладачів, управлінців: Олену Тимошенко, проректора університету Зою Тимошенко, Олександра Козаченка, Петра Гуру.
Від Міністерства освіти і науки колектив університету поздоровив перший заступник міністра Борис Жебровськнй. Він передав вітання аж... з Китаю, де перебував з діловим візитом міністр освіти і науки Станіслав Ніколаєнко. І — вручив посвідчення на звання «Відмінник освіти України» і Почесні грамоти Міністерства освіти і науки викладачам університету.
Із поздоровленнями від Академії педагогічних наук України завітав на ювілей її президент Василь Кремень і також вручив Почесні грамоти АПН Зої Тимошенко та викладачам університету.
Того вечора відбувся святковий концерт. Ансамбль спортивно-бального танцю «Стиль», ансамбль народного танцю «Горлиця», ансамбль вихованців школи-садка-гімназії «Євроленд» і багато хто ще виходив на сцену. Але найбільше вразив глядачів виступ народного артиста України, соліста Національної опери України ім. Т. Г. Шевченка Володимира Гришка. Він не просто заспівав сам, а й вивів на сцену свого юного, 17-річного вихованця Віктора Мельника. І коли юний Мельник завершив знамениту неаполітанську пісню «О моє сонце», зал просто вибухнув оплесками: такий вони почули голос, таке бельканто...
Отже, є таланти в Україні — і організаційні, про що свідчить коротка, але яскрава біографія Європейського університету, і співочі - Віктор Мельник тому приклад.
СИЛЬНИЙ, ВПЕВНЕНИЙ І МОЛОДИЙ СУЧАСНИЙ ВНЗ
Але так от зопалу, на порожньому місці навряд чи можна було б створити справді хороший навчальний заклад. Для цього потрібні не лише бажання й кошти — треба зважено дібрати склад викладачів, розробити навчальні програми, підготувати підручники й посібники. Всім тим Іван Тимошенко разом з невеликим тоді ще колективом однодумців впритул займався, починаючи ще з 1988 року, — у рамках науково-інформаційного підприємства «Пошук», яке здійснювало курсову підготовку з бухгалтерського обліку та основ підприємницької діяльності, проводило психологічні тренінги, займалося видавничою діяльністю та бізнесплануванням. Саме на базі цього підприємства й було закладено підвалини академічного закладу нового типу, який гостинно запросив студентів восени 1991 року.
— Країна гостро потребувала не лише спеціалістів нового рівня, — наголошує перший проректор університету, дружина, однодумець і надійний помічник Івана Івановича — Зоя Тимошенко. — Йшлося про формування нової високопрофесійної еліти молодої держави, виховання людини нового типу — благородної, чесної, вірної національним інтересам, самодисциплінованої, такої, що не боїться брати на себе відповідальність та керувати іншими. І водночас здатної плідно працювати за обраним фахом відразу по отриманні диплома. Всі наші зусилля і творчий пошук були спрямовані на те, щоб створити в новому ВНЗ умови для навчання і виховання саме таких спеціалістів. До цієї мети Європейський вперто йшов усі роки свого існування, підпорядковуючи їй кожне своє рішення і досягнення. Не завжди був легким цей шлях — доводилося долати усталені на той час стереотипи мислення й супротив певних політичних кіл, по крихтах збирати й адаптувати до умов української дійсності передовий досвід організації вищої школи в Європі й світі, реанімувати незаслужено забуті історичні традиції освітньої системи України. Все краще, що вдалося знайти в минулому і сучасному світової освіти, ставало надбанням студентів і вихованців навчального закладу нової формації.
Інститут ріс, розвивався, міцнів, ставав все більш помітним явищем на освітянській карті держави. У 1993 році було створено першу філію університету в Севастополі, наступного року запрацювали філії в Полтаві, Запоріжжі, Умані та Донецьку. Зростав контингент студентів, збільшувався і поліпшувався якісно викладацький склад, з'являлися нові кафедри, навчальні кабінети, комп'ютерні класи та спеціалізовані аудиторії. Заявили про себе вчені й викладачі ВНЗ, запрацював власний видавничий відділ. Звичним явищем стали теоретичні й науково-практичні конференції, що мали всеукраїнський і міжнародний статус.
У червні 1999 року рішенням Державної акредитаційної комісії Українсько-фінському інституту менеджменту і бізнесу було надано IV рівень акредитації та статус університету. Заклад здобув нове ім'я — Європейський університет фінансів, інформаційних систем, менеджменту і бізнесу (ЄУФІМБ).
Але все це було лише початком великого шляху.
Сьогоднішній абітурієнт вступає до вищого навчального закладу не задля диплома, а заради належних знань і навичок: саме вони визначають його кар'єру, оскільки жоден підприємець не доручить свою справу нездарі чи невігласу, хай навіть то буде його родич з кількома «крутими» дипломами. Тому найважливішим показником іміджу ВНЗ є висока якість освітніх послуг. В Європейському обрано новий, сучасний підхід до навчального процесу. Не послаблюючи фундаментальної підготовки, тут підсилюють практичну спрямованість навчального процесу.
Навчальні плани будуються так, щоб уже з першого курсу залучати майбутніх спеціалістів до практичної роботи. Все, про що чують на лекціях і семінарах, студенти тут-таки відпрацьовують на практиці в спеціально створеній науково-тренінговій фірмі чи в одному з майже півсотні підприємств, що належать університету. А у VIII семестрі юнаки та дівчата проходять виробничу практику на інших реально діючих підприємствах. Для цього університет має двосторонні договори про наукове та науково-практичне співробітництво майже з двома сотнями комерційних фірм, спільними підприємствами, банками, фінансово-кредитними організаціями. На V курсі студенти вже навчаються за індивідуальними графіками, набуваючи знань, яких їм не вистачає в роботі.
Важливе місце в діяльності ВНЗ відводиться міжнародним зв'язкам. Неможливо було б забезпечувати та підтверджувати його європейський рівень, не вивчаючи ретельно досвід провідних європейських навчальних закладів, не підтримуючи тісних зв'язків із зарубіжними колегами, науковими центрами та асоціаціями. Європейський університет має спільні проекти з Опольським університетом (Польща), Лестерським університетом (Велика Британія), Варшавською вищою економічною школою, Університетом Кеплера (Австрія), Інститутом маркетингу (Фінляндія), Фрибурзьким університетом (Швейцарія), Жешувським університетом інформатики та управління (Польща), іншими науковими організаціями. До речі, студенти, які за обміном відвідують зарубіжні ВНЗ, відзначають, що в Європейському університеті структура і методи навчання практично не відрізняються.
Сьогодні Приватний навчальний заклад «Європейський університет» (ця коротка назва затверджена два роки тому) — це багатопрофільний вищий навчальний заклад IV рівня акредитації, який здійснює підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації фахівців за програмами освітньо-кваліфікаційних рівнів «молодший спеціаліст», «бакалавр», «спеціаліст», «магістр» на денній, заочній, недільній та дистанційній формах навчання. Він готує фахівців з майже двох десятків новітніх спеціальностей. Розвинена й глибоко продумана структура ВНЗ охоплює навчально-науковий інститут безпеки підприємництва, інститут екології, науково-дослідний інститут системних досліджень, стабілізації та розвитку економіки, а також факультети: юридичний, економіки та менеджменту, інформаційних систем та технологій професійної адаптації і практичного підприємництва.
Сучасні методики та технології навчання розробляються й запроваджуються в життя високопрофесійними професорсько-викладацькими кадрами, 68 відсотків серед яких — доктори та кандидати наук. Серед них є видатні вчені, чиї імена фігурують у найпрестижніших біографічних довідниках, лауреати державних премій, члени міжнародних наукових товариств, спеціалізованих рад із захисту дисертацій, автори загальновизнаних підручників та посібників. Завдяки цьому університет отримав у ВАК право на створення спеціальної вченої ради із захисту кандидатських дисертацій. Єдина в Україні система безперервної освіти (дитяча школа-садок, гімназія «Євроленд», центр «Абітурієнт», бізнес-коледж, вищий навчальний заклад, аспірантура й докторантура). Міжнародний освітньо-підготовчий центр, який допомагає іноземним громадянам підготуватися до вступу у виші навчальні заклади України з інженерно-технічного, гуманітарного, економічного, медико-біологічного напрямів. 25 філій і відокремлених підрозділів у всіх регіонах України. Найкраще матеріально-технічне забезпечення, найновітніше інформаційно-технологічне оснащення, власні видавнича та поліграфічна бази, культурно-освітні та оздоровчі центри. Більш як півсотні підприємств, створених керівництвом, студентами і випускниками університету, що стали джерелом коштів для утримання і розвитку ВНЗ і «полігоном» для набуття студентами першого виробничого досвіду. Активно діюче студентське самоврядування, культурно-мистецький центр, спортивні й оздоровчі клуби, комфортабельні гуртожитки європейського типу, чудова бібліотека (в тому числі електронна), цілодобове медичне обслуговування, оздоровчий комплекс, гірськолижна база в Карпатах, дискотеки, студентські кафе...
Цей заклад має заслужену репутацію інноваційної школи сучасного менеджменту й кузні кращих управлінських кадрів. Згідно з результатами дослідження, проведеного два роки тому Центром Разумкова, Європейський університет увійшов до п'яти найкращих українських ВНЗ.
А студенти і випускники Європейського університету вже сьогодні відчувають себе не лише українцями, а й громадянами Європи. Це засвідчують численні перемоги і нагороди: Європейський університет неодноразово ставав лауреатом Міжнародного відкритого рейтингу популярності та якості «Золота фортуна в номінації «Кращий навчальний заклад», нагороджений золотою медаллю «Незалежність України», став фіналістом Українського національного конкурсу з якості в номінації «Великі підприємства», переможцем національного конкурсу «Золоті торгові марки України», а також дипломантом багатьох різноманітних виставок та конкурсів і в нашій країні, і за її межами. А в серпні минулого року ЄУ отримав ще й європейську нагороду за якість, що відповідає визнанню досконалості організації за європейськими стандартами.
Диплом цього Європейського університету високо цінується на ринку праці. Його власники затребувані скрізь, де потрібні не лише кваліфіковані фахівці, а й люди нової формації. Такі, яких може підготувати лише такий сильний, впевнений, досконалий - і такий молодий сучасний ВНЗ.
«Освіта України» № 82 З листопада 2006 р.
|
|
